Антон, 55 - 3 января 2011 00:02

Жила у найтемнішому куточку неба маленька хмарка. Вона була самотня, у неї не було ні друзів, ні ворогів. Всім було байдуже, ніхто не звертав на неї увагу. Кожен оминав той куточок, проходив повз, вирішуючи свою власні проблеми, величезні і дрібні, вселенські і мізерно-побутові. А маленька хмарка гірко плакала, важкі сльози печалі лились з її пухнастих очей і жалем вкривали серце. Їй було незрозуміло, чому все саме так, їй хотілось з кимось поговорити, але ж...не було нікого поряд. Хмарка вже навіть боялась покидати той куточок. Адже її ніхто не помічав...вона була примарою. Кудись квапливо поспішали хмарки-коники, безтурботно співали пташки-хмарки, натхненно шелестіло листя на деревах-хмарках, весело сміялись кольорові квіточки-хмарки і лише хмарка була одна.
Їй було боляче, але, з іншого боку, вона раділа, що хоч у когось є друзі, є щастя, є життя...

• 
• 
•